Бережіть своїх учителів, Нема лихішої долі, ніж учительська, Нема виснажливішої роботи, ніж учительс
У поетичних рядках Івана Драча влучно наголошено на специфічній особливості професійної діяльності учителя – надмірній емоційній перенапруженості, оскільки справжній учитель – передовсім небайдужа людина, в руках якої опиняється душа дитини, її внутрішній світ, а значить, - майбутня доля не лише конкретної людини – родин і країни в цілому.
Напередодні професійного свята педагогів не випадково була проведена Інтернет-конференція з теми «Профілактика синдрому емоційного вигорання та деформації педагогічних працівників». Лейтмотивом конференції став одностайний заклик берегти учителів сьогодні, аби завтра було в чиї руки віддавати дітей. Професія педагога насичена багатьма стресогенами, серед яких такі, як соціальні оцінка, невизначеність, повсякденна рутина тощо. Прояви стресу в роботі вчителя різноманітні й численні. Фрустрованість, підвищена тривожність, дратованість, виснаженість - ось лише незначна частина факторів, які спричиняють до емоційного виснаження носіїв цієї складної професії.
Поняття СЕВ (синдром емоційного вигорання) було введено в медицину ще на початку 70-х років XX століття. І вже тоді провідний американський психолог Христина Маслач дала йому «жорстке» визначення: «Виснаження – плата за співчуття». Термін «burnout (емоційне вигорання)» введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергом у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері.
Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної непотрібності, а кількість професіоналів, схильних до емоційного вигорання, була незначною: співробітники медичних установ і різноманітних суспільних доброчинних організацій. Р. Шваб у 1982 році значно розширює групу фахового ризику: це, насамперед, вчителі, поліцейські, тюремний персонал, політики, юристи, менеджери. Професія педагога - одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Поміркуймо разом: навчально-виховне навантаження вчителя в середньому складає приблизно 22-27 годин на тиждень, окрім цього, 13-18 годин відводиться додатково на інші види педагогічної діяльності. Отже, робочий тиждень вчителя становить в середньому 35-45 годин. А якщо до цього додати підготовку дітей до олімпіад, творчих конкурсів, МАН, конференцій, відкритих класних, загальношкільних та міських заходів, індивідуальні додаткові заняття, час, затрачений на з’ясування стосунків з батьками як у школі, так і по телефону в позаурочний час?
Не варто забувати і про потребу щоденної і кількаразової блискавичної «перебудови» вчителя, пов’язану з налаштуванням на роботу з різновіковими категоріями учнів. Так, скажімо, перший урок учитель іноземної мови мусить проводити у 2 класі, другий – у 6, а третій – в 11. Якщо враховувати вікової та індивідуальні психологічні особливості учнів, то лише перетрансформація підходів, емоцій, методик та прийомів може спричинити втому і повне емоційне виснаження на кінець робочого дня. Такі перевантаження можуть призвести до виснаження моральних і фізичних сил, а згодом і до «професійного вигорання».
Крім фізичного навантаження, підвищеного почуття відповідальності, напруги у різноплощинних взаєминах «учитель-учень-батьки-колеги- керівництво», існує ще одна проблема, влучно розкрита Віктором Громовим у статті «Чому бідний?.. - Бо пригноблений!». Важко не погодитися з наступною думкою автора: «Отже, слід називати речі своїми іменами: учителі в Україні є пригнобленою верствою населення, а в ролі «структури пригноблення» виступає наша рідна держава, яка, з одного боку, законодавчо декларує право вчителя на зарплату, не нижчу від середньої заробітної плати в промисловості, а з іншого - фактично встановлює платню, яка не забезпечує навіть офіційно визначного прожиткового мінімуму. До того ж, «держава» в особі правлячих кіл є не просто «структурою гноблення» в матеріальному відношенні, вона хоче тиснути на нас і в інших сферах життя (підказувати, «як правильно голосувати», мобілізовувати на різноманітні добровільно-примусові неоплачувані роботи, наприклад, з благоустрою міста чи з організації різноманітних масових видовищ, рекомендувати передплачувати якусь газетку…тощо».
Основними психологічними проблемами в діяльності вчителя є постійний стан напруженості, пов’язаний з необхідністю внутрішнього налаштування на певну поведінку, мобілізації всіх сил на активні й доцільні дії; постійним знаходженням у стані підвищеної відповідальності за учнів; потребою тримати під контролем кілька компонентів навчально-виховного процесу, таких, як дисципліна в класі, процес засвоєння знань різними учнями, динаміку працездатності, багатофункціональною соціально-відповідальною діяльністю в умовах інформаційних перевантажень.
Фактори, що найчастіше сприяють виникненню професійних стресів та синдрому емоційного вигорання у вчителів: - Високий рівень відповідальності за учнів; - Дисбаланс між інтелектуально-енергетичними затратами та морально-матеріальною винагородою; - Напруженість і конфлікти в професійному оточенні; - Недостатні умови для самовираження; - Одноманітність діяльності; - Відсутність позитивного оцінювання; - Відсутність перспектив у роботі; - „Непомітність” результатів роботи; - Невирішені особисті проблеми. Які ж ознаки допомагають визначити тривалий професійний стрес та початок емоційного вигорання? В наш час таких симптомів дослідниками виділено більше 100. Ось чому учителі постійно скаржаться на виснаження, втому, безсоння. Досить поширеними серед педагогів негативні установки стосовно роботи, незадоволення роботою, нехтування виконанням своїх обов’язків, порушення апетиту, посилення агресивності, негативна самооцінка, пасивність, збільшення прийому психостимуляторів (кава, тютюн, алкоголь), втрата концентрації, невиконання строків роботи, пошук виправдань замість рішень, конфлікти на робочому місці, частий головний біль, розлади шлунка, робота вдома, невпевненість, почуття розчарування, почуття неусвідомленого постійного неспокою, підвищена роздратованість.
Звичайно, існують певні профілактичні засоби особистісного плану: учителі зазвичай намагаються контролювати ситуацію та налаштовуватися на позитив попри найнесприятливіші умови. Важливим елементом профілактики СЕВ у вчительському середовищі, крім особистісно-психологічних чинників, є позитивний управлінський менеджмент. Ще одна група причин, які викликають емоційне вигорання – зовнішні фактори, які пов’язані з особливостями роботи і, що важливо, з самою організацією. Найчастіше виходять з ладу цінні кадри: „допомагають” у цьому горе-керівники, які звикли „вантажити тих, хто везе”. Але понад надмірні вимоги та навантаження виснажують постійні протиріччя у стратегічному та тактичному керівництві, нереальні вимоги до працівників, відсутність об’єктивних критеріїв для оцінки праці, неефективна система мотивації і стимуляції персоналу. Ця група причин високою мірою залежить від діяльності керівника. Тому напередодні професійного свята хотілося б не лише привітати педагогів, чия «плата за співчуття» буває надто високою, але й закликати учнів, батьків, громадськість іншими очима поглянути на вчительську працю. Не варто недооцінювати її: мовляв, а що там такого – сухо, чисто, за комір не капає і канікули на ціле літо….. Знайдіть час, щоб просто посміхнутися своєму учителеві і віднайдіть у своєму серці щирі добрі слова вдячності, пам’ятаючи, що учительська праця – одна з найтяжчих на планеті і ноша ця до снаги тільки сильним.
Любов Денисюк, заступник директора з науково-методичної роботи СШІТ№2